Про творчість Олі Ноженко

Date: 2012-03-07

Роман Яців, мистецтвознавець

Чуттєва безпосередність як підставова риса Ольги Ноженко в її малярських зусиллях спонукає кожного шукати певних тлумачень естетичної природи цього несподіваного мистецького феномена. Натомість пояснювати мотивацію і способи її малювання виключно психологічними чи побутовими обставинами буде надто звужено і не цілком коректно. Бо чи можна вважати сильний «внутрішній голос» наслідком недуги? І чи індивідуальний шлях Прозріння в справжньому містичному сенсі повинен підчинятися якимсь єдиним правилам поведінки людини? Творчий інстинкт Ольги Ноженко виростає спонтанно, але він впряжений в її унікальний метафізичний простір, в якому бажання і вчинки саморегулюються зовсім в автономному режимі. Розуміючи саме таку складну комбінацію чинників, легше пояснити факт, що саме сакральна тематика стала первинною і головною спонукою авторського вислову. Чинник віри випереджує інші складові світовідчування Ольги, і тому її ціннісна платформа якби нейтралізує гостроту життєвих колізій, облагороджує атмосферу відтворювальних подій. Євангельські тексти тлумачаться мисткинею дуже індивідуально, але їх символічний сенс зберігається. Розповідність як методологічна основа її малярських вправлянь сприяє насиченню образності малюнків численними формальними відкриттями. Прямі емоційні враження тут поступаються якоюсь парадоксальною «внутрішньою спостережливістю» авторки до деталей в рухах людських (у сакральному вимірі) фігур, жестах і міміці, характерології, аксесуарах. Художниця своєрідно будує композицію сцен, розгортаючи своє розуміння певної євангельської ситуації (притчі) без канонічних обмежень іконографії. Деякі її знахідки в цьому сенсі є насправді феноменальними. Окремої уваги заслуговує спосіб моделювання нею об’єму. Тема обличчя і рук – найбільш значима для відчитування вкладених Ольгою думок про євангельські духовно-етичні повчання. Мисткинею «рухає» фанатична відданість християнським істинам, і виражаючи в цих питаннях свою моральну позицію, вона розширює діапазон засобів, експресивно загострюючи риси облич тих чи інших персонажів, згущуючи або ж висвітлюючи палітру. При цьому зберігається роль містичного Світла, яке для Ольги Ноженко залишається більш ніж символічним. Це якраз ще один важливий ідентифікат творчої унікальності цієї авторки, зарядженої глибинними проявами Духу.

Іванка Крип’якевич-Димид, іконописець

Дві тисячі років тому, коли Христос проповідував, оздоровлював і ламав хліб в домах митарів і фарисеїв, не було ще ЗМІ. І добре, що не було. Інформація передавалася з уст в уста дуже ефективно, якщо стояти колом. Особа, яка стоїть за межами кола, може отримати і передати тим, хто стоїть поруч і чудову новину – Євангеліє, і самого Христа у вигляді шматка розламаного хліба. Якимсь чином люди довідувалися, де буде проходити Христос, де буде проповідувати. Так, наприклад, на Нагірну проповідь зібралося близько 4 тис. людей (не враховуючи челяді, тобто жінок і дітей). Ніхто з євангелистів не згадує, що Ісус голосно проповідував. Ні, Він говорив звичайним голосом, а слова поширювалися концентричними колами. Так було і тоді, коли оздоровлював розслабленого у будинку, а багато людей стояло на дворі і дослухалися до слів, які переказували ті, що стояли попереду.

Як це не дивно звучатиме, але очевидним «доказом» цього може служити творчість Олі Ноженко – 29-літньої сироти з Буківського інтернату. Хоч Оля і живе тілесно в ХХІ столітті, але духом своїм стоїть в колі сучасників Сина Чоловічого.

Вона ретельно фіксує деталі одягу, головні убори, зачіски, взуття. Складається враження, що іноді Оля знаходиться дуже близько до самої події і змальовує її майже впритул, іноді їй доводиться стати навшпиньки, щоб за головами щось побачити, часом вона стоїть... за спиною Христа – і тоді їй доводиться малювати обличчя тих, до кого звернене Ісусове Слово.

Олі дуже добре вдається передати розмови другого і третього плану, коли Слово передається наче відлуння з уст в уста. Дівчина дуже несподівано «кадрує» подію. Чого вартий малюнок, де в лівому нижньому куті зображено чверть чийогось виразно розгубленого обличчя! Оля компонує нашвидкоруч, працює теж блискавично, майже не витираючи зображення і не відриваючи руки від паперу. Починає рисунок в одному куті і закінчує в другому. Якщо композиція не влаштовує – перевертає папір на другий бік і починає спочатку. Вона – ніби Ісусовий репортер, який прибув на місце події і працює в режимі он-лайну з дуже обмеженим часом. Інша подиву гідна річ: міміка персонажів. Художниця майстерно передає розгубленість апостолів і їх недолугі запитання, подив і захоплення оздоровлених, шемрання фарисеїв, якийсь щемливий сум в погляді Христа і ніби докір: «Ви знову не зрозуміли мене».

Теми, які піднімає Оля Ноженко: вдячність «Десять прокажених», «Оздоровлення сухорукого», «Зцілення сліпого», «Зцілення кровоточивої», зрада «Ніч у Гетсиманському саду», «Христос сповіщає учнів про свою смерть», «Поцілунок Юди». Окремою темою можна виділити спокуси: діалог Христа з Сатаною, де останній тримає в руках камінь і розмова з багатим юнаком про спокусу матеріального. Завжди діалоги, діалоги, діалоги. Іноді розмова поглядами, жестами.

Без сумніву, творчість Олі Ноженко – це явище. І тут завжди появляється небезпека тлумачення феномену. Дозволю собі лише окреслити його параметри, не даючи готових відповідей, бо їх не маю.

По-перше: як дівчина, яка від сили може прочитати одну сторінку тексту, так точно відтворює події часів Христа? Зустрічне питання: а як могла Марія Єгипетська, яка ніколи не читала Євангелії, після 40 років пустельного життя цитувати окремі вірші старцеві Зосимі?

По-друге: Можливо, завдяки своїй незіпсутості, чистоті і т. зв. «відсталості» (о, якби випускники Академії Мистецтв малювали як оця «відстала» дівчина!) Оля напрочуд точно передає доручену їй інформацію, яку вона почула чи побачила в «колі»? Не переінакшує, не інтерпретує, не додає нічого від себе. Як справжній євангелист, хочеться додати.

І третє: де Вчитель цієї дитини? Чомусь на думку приходить фільм «Привид Опери», де дівчинку-сироту вчив співу Ангел Музики, який потім виявився зовсім конкретним гомо сапієнс. У випадку Олі земного вчителя не було. Швидше з точністю до навпаки. Тут більше підходять такі картинки: дитинство Тараса Шевченка, молодість Ван Гога і, дай Боже – спокійна старість Катерини Білокур чи Параски Плитки-Горицвіт.

Декілька слів щодо колориту. В доробку Олі є гризайль (чорно-білі, коричнево-білі ефекту сепії роботи): «Ісус і дівчинка», «Оздоровлення сліпого» (фотокопію якої, до речі, поцупив якийсь шанувальник з останньої виставки на Руській, 10). Є ніби завдання на обмежену палітру (роботи в два кольори: жовтий – зелений, блакитний – коричневий, оранжевий – чорний) і є багатоколірні дуже яскраві композиції, характерні для останніх місяців 2010 року. Створюється враження, що Оля ніби працює по якійсь спеціальній програмі небесної Академії мистецтв, де вчать і анатомії, і перспективи, і рисунку, і символіки кольору, а особливо історії мистецтва і богослов’я.

Як тоді пояснити сміливий блакитний колір у світлих партіях обличчя апостола Івана і умбру в тінях (композиція «Іван»)? Таке міг дозволити собі ранній Пікассо. Або палахкотіння оранжевого кольору під густим синім в композиції «Гетсиманський сад»? Звідки така гострота світосприймання в композиції «Оздоровлення сліпого», де на передньому плані рука, що тягнеться до Христа за рівнем виразності не поступається Ренато Гуттузо (вислів проф. Миколи Шимчука). Для останніх робіт Олі характерні яскраві локальні кольори (проф. Роман Василик вбачає у цьому впливи Середньовічних вітражів, або Раннього Відродження).

Творчість Олі пронизана чаром нерукотворності. Пригадую вислів світлої пам’яті Євгена Лисика: «Ходжу по виставках і бачу тонни фарби». Про Олю такого не скажеш. І це не тільки тому, що вона ощадно, я би навіть сказала сакрально, відноситься до матеріалу. Є щось таке в її роботах (присутність світла?), що хочеться приглядатися до них, смакувати. Спочатку вражає загальна композиція, колорит, деталі. Потім починаєш застановлятися: а як це зроблено? Зникає відчуття паперу, фарби, олівця. Залишається: вираз очей, шовкові кучері Христа, важкі складки одягу, зморшкуваті як яблука лиця старців.

Для скептиків скажу таке: якщо ви хоч трохи малюєте, спробуйте взяти білило, коричневу акварель і намалювати складки шовкової тканини так, як це зробила Оля Ноженко в композиції «Христос і багатий юнак» і ви після деякого часу збагнете всю драму власної неспроможності (пишу з власного досвіду) – а можливо Вам усміхнеться успіх?. Для повноти враження треба, щоб Вас хтось постійно смикав, штовхав під лікоть і тряс столом – в кімнаті разом з Олею мешкає декілька неповносправних і досить активних дівчат від 6 до 26 років.

Першовідкривачкою творчості художниці з Букова є пані Наталя, якій належить скласти подяку за її подиву гідну енергію, почуття такту і материнську любов до Олі. Це вона організовує виставки, возить Олі фарби і папір, підтримує морально, вчить ліпити вареники, турбується про окуляри, одяг і чоботи на зиму. Всупереч (а може завдяки?) складній життєвій ситуації, пані Наталя своїм шляхетним прикладом гідно виховує двох власних дітей. А приклад, як відомо, кращий від сотень слів. Ще подяка Сестрам Милосердя св. Вінкентія з Дори, які прийняли Олю на її перші Різдвяні Свята у світі добрих людей.

Своєю творчістю Оля запрошує нас увійти в коло її друзів. Дуже скромна, вона боїться слави, а хоче єдиного – славити Бога. Оля важко іде на контакт, її дивує наша метушня, базікання, змагання до «просунотості», хаос. Понад 200 її картин, зроблених гуашшю, тушшю, акварелями, маркерами, гелевими ручками і звичайним олівцем на шматках упаковок, картоні, обгортковому папері – це двохсоткратне свідоме чи несвідоме запрошення до діалогу з Христом.

Чи почуємо ми його?