Персональна виставка Данила Мовчана під назвою Небесне відкриється 2 жовтня 2012 року о 17.00 в галереї сучасного сакрального мистецтва ICONART.
Ангели завжди перебувають поруч Бога, випромінюють Його славу та владу. Водночас, ангельські сили є найближчими до людини, звіщають, рятують, провадять, є посередниками поміж світом земним та небесним…
Насправді, небесне є завжди поруч із людиною. В мистецтві цю ідею вдалося розкрити саме іконі – образу воплоченого Бога, в якому небесне стало земним, а земне пригадало, що було створене для неба. У східно-християнському іконописі ця преображена дійсність представлена у впорядкованому і завершеному композиційному просторі ікони, її площинній та символічній колористиці, аскетичному й лаконічному використанні деталей та атрибутів зображеного.
Свого часу ці можливості традиційного середньовічного іконопису (не без впливу саме західноукраїнських зразків) застосував Єжи Новосельський. Його портрети, акти, пейзажі отримали назву метафізичних, адже, будучи цілком матеріальними, все ж виходили поза межі історичних –ізмів (реалізму, імпресіонізму, експресіонізму чи навіть абстракціонізму) і представляли світ досконалий та вічний, позбавлений земної спокусливості та напрочуд близький за відчуттями до безтілесного духовного світу.
Небесному Данила Мовчана дуже близькі ці контексти, а представляючи роботи останніх кількох років, художник, немовби, впроваджує нас у лабораторію своєї творчості. Півпостаті архангелів Михаїла та Гавриїла стережуть вхід до світу сакрального, в руках символи влади та, водночас покори. Червоне та синє, взаємодоповнюючі простори небесного та земного. Та все ж саме червоний колір пронизує усі твори – тут і позначені небесною славою святі та мученики, поміж них також портрети наших сучасників, зокрема, владики УГКЦ. Поза образом небесної слави у червоному вбачаємо присутність неба у земному вимірі – образи Богородиці з Дитям чи Пресвята Родина. Чи не найбільш емоційним з-посеред творів є «Зелене розп’яття», де глибинний характер представленої події, а саме, життя, яке отримується через смерть, передається у напруженому поєднанні кольорів – знову акценти червоного і синього, та зелений силует Христа – ангельські сили невідступно слідують за троном Всемогутнього Бога, навіть якщо цей трон це - хрест… Найбільш сміливим у контексті східно-християнської духовності видається образ під назвою череп Адама, що редукує тему Розп’яття до центральної думки християнства – відкуплення людини та повернення її до небесного раю.
Поза вже знаними й повторюваними сюжетними задумками, Данило Мовчан звертається до нової для себе теми – архітектури. Продовжуючи тим традиції, відновлені українським авангардом, та переосмислені шкіцами церковної архітектури Єжи Новосельського. У майже порожньому малярському просторі, де часто лишень лаконічно зазначена лінія горизонту, ми бачимо силует храму, дім, чи фрагмент дому. Архітектура реальна і нереальна водночас – чорна хата без дверей, інша хата з великою зачиненою брамою, але без вікон, чи це місце народження, чи життя, а чи смерті… І в цій неоднозначності й таємничості небесне заявляє про свою присутність – червоні вікна-хрести, шестикрилий серафим і дощ благодаті.
Небесне початково має характер безособовий та ірреальний, джерелом його є Особи Божі у Пресвятій Трійці. Але виявляти себе у дії може лише у реальних особах та подіях. Небесне Данила Мовчана – проявляється як у простих архетипних безособових формах – коло, прямокутник, хрест, та кольорах – червоне, синє, біле так і у більш земних та складних образах – сакральних портретах чи пейзажах.
Марічка Цимбаліста