ОЛЕКСА НОВАКІВСЬКИЙ . ГРАФІКА

Автор:

Місце проведення: Галерея сучасного сакрального мистецтва "Iconart"

Дата: 2018-03-10 - 2018-04-08

На експозиції виставки «Олекса Новаківський. Графіка» (у рамках проекту «Великі Майстри») представлено начерки й графічні композиції відомого українського художника Олекси Новаківського (1872–1935). Гармонійні й віртуозні рисунки пером, олівцем, вуглем розкривають розмаїття тем, над якими митець працював упродовж усього життя.

 

Однією з важливих сторінок творчості О. Новаківського є автопортрети й алегоричні композиції з власним образом. Художник звертався до цього жанру впродовж усього життя, виконавши понад півтора десятка олійних автопортретів і понад сто начерків пером, олівцем, вуглем. На експозиції представлено рисунок до першого живописного «Автопортрета» (1898). Цей вправний реалістичний ескіз митець створив під час навчання в Краківській школі образотворчих мистецтв. У пізніших автопортретах митця помітний вплив естетики символізму — митець вводить у канву творів різноманітні знаки-символи. Автопортрети О. Новаківського розкривають не лише етапи життя митця та трансформацію його світосприйняття, а й висвітлюють актуальну проблематику того часу.

Нерідко в цих алегоричних композиціях митець поєднує власний образ із зображенням своєї дружини — Анни-Марії Пальмовської, яка, з одного боку, творить антитезу, а з іншого, гармонійно доповнює портрет художника. На експозиції представлено рисунки «Автопортрет із музою» (1916), начерк до композиції «Глибінь» (1917), які, попри нібито автобіографічний сюжет, мають глибокий алегорично-символічний підтекст. Анна-Марія була не тільки улюбленою моделлю та музою художника, а й матір’ю його дітей, справжнім другом і однодумцем. На виставці експонуються шкіци до портретів Анни-Марії («Начерк до погрудного портрета», 1920-ті рр.; «Біля яблуні. Анна-Марія із сином Ярославом», 1921; «На забаву», 1923).

Переїхавши до Львова, митець створює потужні за своїм ідейно-семантичним наповненням символічні та метафоричні композиції, зокрема — алегоричні панно для Музичного інституту ім. М. Лисенка (на виставці представлено ескіз до медальйону «Наука»).

Окреме місце у творчому доробку О. Новаківського займає образ митрополита Андрея графа Шептицького (1865–1944), який був не лише лідером Української Греко-Католицької церкви, а й меценатом української культури. Митець присвятив своєму благодійникові близько двох десятків малярських творів, понад 200 рисункових начерків до портрета («Під час праці», 1914; «У митрі», 1915; «На тлі драперії», 1915; «Під час розмови», 1916) та низку ескізів до багатофігурних композицій («Тяжкий сон», 1920). У цих портретах та алегоричних творах О. Новаківський майстерно зумів передати не тільки образ Владики, а й зобразити елементи українського соціо-культурного, історичного і духовного простору та світогляду.

Під впливом подій від 1914 року митець звертається до героїко-історичної тематики. У цей період О. Новаківський рисує портрети київських і галицьких князів, а також інші героїко-романтичні образи, яких міфологізує та трансформує. А у пронизливій композиції-алегорії «Ангел смерті», яка мала багато варіантів інтерпретації, О. Новаківський передав біль і розпач, породжені драматичними подіями визвольних змагань. Художник зобразив дві постаті, об’єднані в одне ціле чіткою контурною лінією: монументальний крилатий посланець смерті тримає на руках тіло полеглого cічового стрільця на тлі символічного краєвиду.

Вагому частину творчого доробку О. Новаківського становлять твори із сакральними мотивами, які майстерно переплітаються із символічними сюжетами й часом залишаються ніби на другому плані, що, проте, зовсім не применшує їхнього значення, а, навпаки, підсилює його. Для створення алегоричних полотен О. Новаківський часто використовував не тільки головні композиційні принципи іконопису, а й християнські символи. Наприклад, у різних варіантах робіт із циклу «Пробудження», що символізує національне відродження України, митець зображав жіночу постать (модель — Анна-Марія Пальмовська) на тлі ікон Богородиці, Ісуса Христа, вівтаря та розп’яття. Працюючи над образом Ісуса Христа і Богородиці, О. Новаківський звертався до ідейно-естетичних засад монументальної пластики італійського Відродження, давньоукраїнського іконопису й українського бароко.

Вінцем цілої творчості О. Новаківського міг стати його останній твір — ікона «Мати Милосердя» («Святоюрська Мадонна»). Художник виконував її для центральної вівтарної стіни Архікатедрального собору Святого Юра у Львові, проте не завершив. Цей образ — своєрідний підсумок попередньої творчої роботи митця над богородичною тематикою, його формально-пластичних шукань і образних вирішень. Працюючи над майбутньою іконою, О. Новаківський створив близько двадцяти олійних ескізів і майже сотню рисунків пером, олівцем та вуглем.

 

Ірина Різун