До сонця

Автор:

Місце проведення:

Дата: 2019-01-29 - 2019-02-17

Хелен Зігель

(1924-2009)

Австрійка за походженням, гравюристка Хелен Зігель провела більшу частину свого життя в США. Однак, її естетичні вподобання сформувались завдяки досвіду отриманому в  рідному місті Відні.

Багато європейських митців її покоління, пройшовши крізь пекельні жорна Другої світової війни та реалії повоєнного часу, залишились озлобленими та відчуженими смертю, руйнуванням, деградацією. Будучи вірною римо-католичкою, Зігель змогла переступити через жахіття минулого – із вірою та співчуттям, прославляючи таїнство віри, радість релігійної спільноти та дивуючись Божим промислам, вона відтворювала власні переживання у найкрихітніших деталях своїх творів: від пуху кульбаби до хвоста пави.

Сігель вивчала архітектуру та дизайн в Академії (зараз Університет) прикладного мистецтва у Відні, альма-матері Густава Клімта та Оскара Кокошки, але її пристрасть до графічного мистецтва народилась у міській Альбертіні, одній з найбільших світових збірок гравюр.

На початку кар'єри Сігель створювала ілюстрації до дитячого журналу, заснованого бенедиктинським монахом Девідом Стейндл-Растом. Кожна її робота променіла вірою. Деякий час вона навіть розглядала можливість вступити до  монастиря в абатстві Ноннберг, відомому через мюзикл “Звук музики”. Проте, як і Марія фон Трапп, Хелен вибрала світський шлях – емігрувала до Канади, де одружилася з Теодором Сігель у 1952 році. Згодом подружжя переїжджає до Філадельфії (штат Пенсільванія), оскільки Теодор отримує посаду реставратора картин у Музеї мистецтв Філадельфії.

Хелен виховувала восьмеро дітей, та все ж знаходила час, щоб займатися гравюрою, вирізьблюючи рифлені зображення на дерев'яних панелях, лінолеумі і навіть гіпсових плитах – техніка, яку вона розробила в роки війни, коли деревини було мало. Всі її ілюстрації здобули визнання: від ілюстрацій до Езопових байок та Мами Гуски до турецьких і нігерійських казок.

У пізніші роки художниця знову відчула потяг до споглядального життя. Вдова з дорослими дітьми, вона переїхала в шале в штаті Нью-Йорк, щоб бути поруч з монастирем Mount Saviour, релігійною бенедиктинського громадою, де її сім'я брала участь у реколекціях від 1950-х років. Її старий друг, австрійський емігрант брат Девід Стейндл-Рас належав до цього згромадження. Доки їй дозволяло здоров'я, Сігель щодня проходила півтора кілометра до монастиря через пасовища та ліси, щоб відвідати ранкову службу та вечірню, використовуючи час між ними, аби працювати над відбитками, створюючи їх у власній манері, яку випрацювала ще на початку кар'єри, надихаючись народними гравюрами та графікою німецьких експресіоністів.

Сігель турбувало те, що сучасні відомі художники не відчувають відповідальності перед спільнотою. Вона вважала, що мистецтво є формою християнського служіння та надавала свої твори для репродукції в церковних виданнях, таких як “Ілюстрації до Старого Завіту” та “Ілюстрації: Цикл недільних гравюр”. Жагуче прагнення художниці до соціальної справедливості, сформоване її досвідом у розірваній війною Європі, чітко простежується в її ілюстраціях до книги Сираха (Екклезіаст) 3:30, Ісаї 52 і Ісаї 58:7.

Для Сігель мистецтво та релігія є спільним пошуком “містичного досвіду”. Вона вірила, що митець має місію пророка “пробуджувати людей від черствості” та висвітлювати буденне життя як “прояв таємничого створення”. Її мистецькі твори наповнені складними природніми образами, та водночас вказують на Новий Рай та Нову Землю. У таких гравюрах як Rejoice & Be Glad (“Возрадуйся та Возвеселися”) та “Mystic Dance” (“Містичний танець”), межі між фізичним та духовним світом поступово щезають, і ми вловлюємо мерехтіння Царства Миру, де діти разом із черепахою, жабою та жуком, ігноруючи закони гравітації, в захопливому танці рухаються в напрямку сонця.

Улюблені теми Сігель об’єднуються разом у творі “The Icon” (“Ікона”), рукописній літографії, техніка, яку вона не часто використовувала у своїй роботі. Головною темою твору є Христос, зображений як Йона у череві кита, тоді як Святий Юрій та Святий Миколай спостерігають за ним разом з херувимами та янголами із рамки навколо центру гравюри. Процесія людей та тварин, які йдуть по суходолу під закрученими хвилями, нагадують про дві релігійні історії: вигнання євреїв з Єгипту та Ноїв Ковчег. Верхній ряд – це янголи з трубами та рука, яка вказує на сонце, місяць, зорі та планети, натякаючи на священне Створення Світу та на його апокаліптичне завершення. Теологія об’єднується з уявою у грайливій гравюрі, прикрашеній стрічками та контурами зірок.

Джон Коган