"На дорозі в Емаус": презентація живопису Олександра Антонюка у Львові

Дата: 2011-10-08

Львівська галерея „ICONART“ уже понад рік знайомить львів’ян та гостей міста із найцікавішими явищами у сучасному сакральному мистецтві Львова та України, намагаючись у пропонованих виставках дотримуватись балансу між традиціями українського сакрального іконопису та творчими пошуками сучасних українських художників.   

Цього разу галерея презентує живопис хмельницького автора - Олександра Антонюка. Олександр є особою із розмаїтими зацікавленнями, що відображається у його творах і формально – через експерименти з кольоровою палітрою, представленням людської фігури, використанням текстів, символів, алюзій до українського романтизму та народного мистецтва, а також тематично - художник представляє власну живописну інтерпретацію міфологічних тем, казок та біблійної тематики. Зокрема, свого часу особливий інтерес викликав його спільний із Євгенією Гапчинською проект під назвою «Аліса» (Вінниця, Галерея ІнтерШик, 2009), де Олександр втілив у живописі свої роздуми над казковими образами популярної казки Льюіса Керрола.

У Львові Антонюк презентуватиме твори релігійні, які, на перший погляд, є далекими від традицій сакрального мистецтва. У творах на євангельську тематику «Христос і Самаритянка», «Втеча в Єгипет», «В’їзд в Єрусалим» перше, що впадає в око, це своєрідна казковість і фантастичність образів, що відтворюють ключові євангельські події, в той час, коли традиційне церковне мистецтво наголошує на історичності та реальності новозавітної історії.

Подібно автор послуговується і темами Старого Завіту – замість поважних постатей старозавітніх пророків та урочистих символів й прообразів Нового Завіту, на перший план у таких творах як «Юда, Лев молодий» чи «Коза Азазеля» виходять стилізовані образи тварин, «немов із байки», дивлячись на які не годен позбутися думки, що перед нами ілюстрація дитячої книжки, а не продумана інтерпретація подій християнської історії. Окрім того, художник полюбляє впровадити у свої твори елементи української народної культури  - самаритянка представлена в українському національному строї («Христос і самаритянка») чи ангел та Богородиця вкомпоновані у традиційний інтер’єр у «Благовіщенні».

На особливу увагу заслуговує твір під назвою «Житіє преподобного трактора», яке у традиційний для галицького іконопису XV століття спосіб, а, зокрема для іконографії та колористики ікон св. Миколая з житієм, презентує пропрацьований, живописний образ звичайного сільськогосподарського знаряддя праці – трактора в оточенні сцен (у іконі - клейм), у яких переплітаються образи із життя святого Миколая (Чудо з килимом, Порятунок несправедливо ув’язнених), напівстерті незавершені сцени та фантасмагоричні образи святого у ляльковому тракторці…

То що ж таким чином намагається сказати нам автор? Якої реакції очікує від людини віруючої, чи від тої яка з біблійною тематикою зовсім незнайома? Сподіваємось, що про це буде нагода розпитати самого автора, але поза тим хотілось би поділитись і власними рефлексіями від переглянутого.

Невипадковим здається у цьому контексті інтерес художника до енігматичної книги Льюіса Керрола, яка, як свідчить історія, відразу сподобалась дітям, але у дорослих поціновувачів дитячої літератури початково викликала здивування і нерозуміння. Лише з часом стало очевидним, що письменник через призму дитячих візій та снів намагався зачепити досить серйозні й дорослі теми життя — місця людської особи у світі речей та людей, проблематику літератури та політики сучасної йому Великобританії. Виявилось, що з допомогою жарту, доброї іронії, загадки та дитячої приповістки, яка легко і цікаво читається, Льюіс Керрол намагався передати і дитині, і дорослому власну філософію життя, яка полягає у допитливості, відкритості до світу, вірі у те, що життя є складнішим та глибшим, ніж видається на перший погляд.

Другим важливим моментом у творчості Олександра Антонюка є особлива увага до Біблії, зокрема, до складної символічно-образної системи Старого Завіту. Знаємо з Євангелій, що Господь також дуже часто послуговувався притчами-загадками – простими й незвичними образами для того, аби у доступний спосіб звернути увагу своїх слухачів до важливих питань віри та життя. Згадаймо лишень притчу про сіяча, про таланти чи про гірчичне зерно. Загалом у Євангеліях знаходимо понад тридцять таких оповідей, які використовуючи прості образи світу природи чи звичайного побуту відкривають нам істинний сенс людського буття. Такою ж загадкою, що була дана для розгадування людині, й відкриття значення якої змінило хід історії, стала й таємниця смерті та воскресіння Ісуса Христа, у особливий спосіб представлена у біблійній оповіді «На дорозі в Емаус» (Лк. 24, 13-31).

Повертаючись до творчості Антонюка, варто звернути увагу на те, що не зважаючи на зовнішню доступність та «приємність» творчої манери художника: багатий, живий та яскравий колорит, позитивне представлення людського світу, а також світу речей і тварин, у тематиці його творів, у використанні незрозумілих на загал текстів єврейською чи церковнослов’янською мовою, у зосередженні уваги на складних релігійних символах, чи, навіть своєрідній грі із ними, як у випадку із «преподобним трактором», можна знайти складну, творчу і філософську концепцію малярства художника. Нехай його живописний світ видається казковим та нереальним, нехай він часом перевертає традиційні образи «з ніг на голову», але за його формами та знаками ховаються ті ж запитання, що хвилювали Алісу, чи що від створення людини випливали із таємниці Слова та Образу Бога-Творця, а саме, місце та значення людини у цьому світі, її відношення до історії та релігії, її особиста постава як допитливого і зацікавленого дослідника життя, що існує довкола.

Тож пропонуємо «відкрити очі й розум» та спробувати розгадати малярську інтерпретацію художника того, що відбувається «На дорозі в Емаус», чи це справжня історія? Чи може то казка? 

Марія Цимбаліста