Яворівська іграшка

Дата: 2013-01-25

Ще буквально кілька десятиліть тому яворівською іграшкою бавилися діти не лише всієї Львівщини, а й усіх окружних земель. Цим унікальним старовинним ремеслом займалися цілими родинами, а саме вміння передавалося з покоління в покоління. Але з розвитком технологій забавка не витримала конкуренції, займатись нею стало не вигідно, і ремесло почало поступово занепадати. Зараз на теренах Львівщини залишилося лише кілька народних майстрів, чиї родини і справді знали основні правила ремесла. І саме зараз яворівська іграшка як ніколи потребує збереження, адже може зникнути назавжди.

Іграшкове ремесло — унікальне не лише тим, що відоме не менше, ніж петриківський розпис, а й тим, що такі потужні осередки іграшкарства на теренах Східної Європи мають лише кілька народів.

У Львові за виготовлення яворівської іграшки взялися майстри Остап Сойка та Оксана Когут. Уже три роки вони їздять в експедиції на Яворівщину, буквально по крупинках збирають інформацію та виготовляють яворівську іграшку, намагаючись у своїй праці ретельно дотримуватися традиції.

Колекція ХХ століття

Кожен поціновувач народного мистецтва мав можливість відвідати виставку яворівської іграшки в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. Саме сюди майстри принесли свої роботи. Деркачі, пташки, гультяї, візочки, тарахкальця і коники акуратно розкладені по всьому залу.

«Ось ті іграшки ми використовували як зразки, — розповідає «УМ» Остап Сойка. — А он ті були зроблені в 50–х і 70–х роках XX століття. На жаль, «старіших» іграшок ми не маємо. Навіть у музеях є лише по кілька екземплярів iз 20–х чи 30–х років, бо колекціонувати яворівські іграшки почали дуже пізно».

Свого розквіту забавкарство зазнало ще у XVIII столітті. А вже в XIX столітті в Яворові цим ремеслом займалося 86 сімей, кожна з яких виготовляла тисячі іграшок у рік. У 40–х роках XX століття іграшки продавали на кожному ринку і церковному ярмарку. Про це свідчать і чорно–білі світлини, які майстри також ретельно шукають. На одній з них зображений невідомий чоловік, що продає іграшки неподалік нинішнього Театру імені Марії Заньковецької. Фото зроблено в 1943 році.

Відомий незнайомець

Поруч — фотокартка з майстром під час роботи. Чоловік, який підписаний як «невідомий», сидить за столярним верстатом з частиною майбутньої іграшки в руках. «Ще не встигли підпис змінити, — усміхається пан Остап. — Цікава історія вийшла з цим фото. Один із відвідувачів виставки впізнав незнайомця. Як виявилося, це — Василь Гдуля. Чоловік у 30–х роках був організатором артільного виробництва. Річ у тім, що яворівські іграшки самі майстри не продавали. Їх спочатку скуповували посередники, а потім через найманих робітників продавали забавки дорожче. Часто траплялося, що продавці заходили дуже далеко від центру виробництва. Саме тому яворівських іграшок було дуже багато в Польщі. Проте в майстрів забавки скуповували за мінімальною ціною, що не могло сприяти розвитку промислу. І Василь Гдуля намагався організувати виробництво і збут забавок без посередників. Але, на жаль, його спроби зазнали невдачі».

Трохи нижче на полицях лежать забавки з 50–х і 70–х років. Малюнок видно погано — фарба вицвіла. Іграшки виготовляли ручними інструментами, тому для них характерні нерівні краї та різна товщина дощечок. Але це справляє непомильне враження автентичності й простоти народної форми.

«Промисел був ще досить популярним навіть у 70–ті роки, — продовжує пан Сойка. — З дитинства я добре пам’ятаю, що на торговицях на кожному святі продавалися такі забавки. Більше того, крім них особливо нічого й не було. Пригадую, були такі «йо–йо» з фольги набиті стружкою, коралі з тіста і яворівські іграшки».

Майстри демонструють забавки «в роботі». Коліщата обертаються, і дерев’яна пташка їде по підлозі, махаючи крилами. Лише на перший погляд здається, що на виготовлення нехитрих механізмів іграшки не треба багато часу. Насправді це не так, адже в маленькій забавці є 15 кріплень з дроту, що з’єднують окремі елементи. Усі їх доводиться робити вручну, тож копіткої роботи вистачає. Саме через це всі інші майстри, які намагаються відродити яворівську іграшку, за «пташок» не беруться.

Гультяї, вони ж індіани

Потуги різних шкіл і авторів зберегти яворівську іграшку часто завершувалися невдачею. Яворівська забавка є твором народного мистецтва, але має свої дуже чіткі «закони» й «правила». Якщо майстер надміру намагається втрутитися в її форму, розпис чи навіть колорит, то іграшка втрачає свою автентичність, вона вже буде авторською дерев’яною забавкою (або кітчевим сувеніром), а не твором традиційного ремесла.

«Ось, до прикладу, всі елементи іграшки — пласкі, профільного силуету, — пояснює пані Оксана Когут. — Тобто крила пташки, запряжений коник чи фігурки чоловічків — усі вони вирізьблені пласкими і наче завмерлими в русі. У певний момент деякі майстри почали використовувати точені об’ємні фігурки і вміщувати їх у традиційну забавку. Звичайно, це іграшка, але вона вже є авторською і аж ніяк не може називатися «яворівською».

Також яворівська забавка має особливий розпис, і відходити від цих канонів — неприпустимо. Хтось називає стиль розпису «вербівка», а пані Оксана просто «листочками». А як називали цей розпис яворівські майстри — і досі не досліджено. Слід зауважити, що відповідь може бути неочікуваною. Так, до прикладу, іграшку, яку всі знають як «гультяї» в рідному для неї регіоні називали «індіани».

Замість пензля — цвях

Для того аби навчитися правильно розписувати іграшки, списала не один альбом. «Це треба робити легко, — показує майстриня. — Одним порухом руки. Я часто бачу, як зацікавлені люди вчаться яворівському розпису. Вони спочатку обводять контури олівцем, потім наводять контури фарбою, а вже наприкінці замальовують тло. Така техніка неправильна і викривляє поняття народного примітивізму. Малюнок виконували без попереднього контурного розмічення. Тогочасні народні майстри часто навіть пензля відповідного не мали і розмальовували іграшку голівкою цвяха».

Окрім того, автори часто додають вигадані елементи до розпису чи змішують непритаманні яворівському розпису кольори. Переплетені червоні й чорні «листочки» виглядають гарно, але яворівські іграшки так не розписували. Слід додати, що забавки розмальовували червоним, зеленим і жовтим кольорами. В 20—30–х роках доступною була синька. І подекуди її почали використовувати для розпису забавок, замінюючи зелений колір. На деревині вона мала ультрамариновий відтінок. Тому, якщо враховувати традиції та естетику, то цей колір є виправданим і його також можна використовувати. Але насичено–синій або світло–голубий колір уже перетворює іграшку на авторську.

«Якщо не зберегти первинність розпису зараз, то з ним цілком може трапитися те, що колись поступово й непомітно трапилося з «петриківкою», — продовжує пані Оксана. — З традиційного розпису, що використовувавcя як декорація стін хати, він став професійним, доведеним до характерної академічної досконалості. Відповідно сучасна «петриківка» значно відрізняється від автентичного розпису. Малюнки на іграшках з’явилися не просто так. Їхнім прототипом був розпис, який використовували для декорації скринь. На жаль, місцевих тогочасних скринь майже не збереглося, але один зразок мені вдалося дістати. Планую досконаліше вивчити малюнки».

Пан Остап показує розпис на старих іграшках. Крім «листочків», на них залишила свій слід історія. Спочатку для розмальовки забавок використовували лише натуральні фарбники. Тепер майстри розписують акрилом. А в післявоєнний час у Радянському Союзі були доступні анілінові фарби. Саме їх майстри і використовували. «Бачте, які іграшки темні? — майстер демонструє трохи темнішу забавку. — Дехто анілінові фарби розводив столярним клеєм і ним розписував роботи. Зверніть увагу, як iз часом вони потемніли, а від вологи орнамент розмазався і розплився. Такі технологічні особливості дозволяють легко вгадати, коли іграшку було зроблено».

Як і більшість ремесел у нашій державі, збереження яворівської іграшки тримається на ентузіазмі майстрів. До прикладу, в сусідній Польщі народні майстри мають не лише забезпечені державою умови праці, а й відповідні стипендії. У нас порятунок потопаючого — його власна справа. І, за словами майстрів, щоб зберегти давнє ремесло, треба, аби люди купували іграшки. Коштують вони цілком доступно — від 30 гривень.

МАЙСТРИ

Львівські майстри планують видати брошуру про двох яворівських умільців, які й досі займаються цим народним промислом. Ольга Логін та Євген Ференц — люди, які належать до тих майстрів, що з покоління в покоління вчилися робити яворівську іграшку. Тому їхні роботи львівські майстри хочуть популяризувати серед громадськості.

ДО РЕЧІ

Наші у Ватикані

Крім яворівських іграшок, у колекції львівських майстрів є і ялинкові прикраси та авторські забавки. Великою популярністю користуються саме ялинкові прикраси. Двісті янголів, зроблених на основі мотивів яворівської іграшки, в 2011 році з’їздили до Ватикану і прикрасили його головну ялинку.

«Пропозиція виготовлення іграшок для Ватикану з різних причин надійшла доволі пізно, Львівська міськрада на роботу виділила дуже мало часу, — пригадують майстри. — Ми заледве встигли все зробити. Але дуже пишаємося, що наші іграшки прикрашали головну ялинку у Ватикані. Цьогоріч ситуація схожа. Ми виготовляли прикраси для головної ялинки Львова. За два тижні виготовили 200 прикрас. Правда, жити доводилося в майстерні і спати по три–чотири години. На вулицю вийшли, тільки коли все завершили».

Христина ІНЖУВАТОВА. "Україна молода"