Молитва людська – це готицька вежа, що виструнчена навсторч у блакить, що захват майстра й біль її мережив - над гамором юрби німа мовчить.
Б.І. Антонич, Молитва
Іконопис Люби Яцків завжди вражав свою переконливістю. Переконливістю не лише змістовною, але також переконливістю пластичної мови та кольорової гами. Якщо у контексті сучасного іконопису можна говорити про гармонію, тоді твори Люби можна вважати найбільш доречним її зразком.
Оцінюючи той час, що проминув від останньої виставки художниці в галереї Iconart, можна сказати, що Люба пройшла колосальний шлях від здібного молодого художника до вчителя, досвідченого майстра. Цей період, скроплений постійною настирливою працею, проходить надзвичайно інтенсивно. Люба поєднує особисту творчість з викладанням на кафедрі сакрального мистецтва та з працею над розписами у храмах.
Виставляючи роботи Люби весною 2011 року (виставка «Образ») ми представляли перспективну художницю, котра впевнено формувала власний іконописний стиль. Тепер, лиш через декілька років, маємо справу з майстринею, чий власний стиль формує нове середовище сакрального мистецтва. Ряд молодих художників, розпочинаючи власну творчість, орієнтуються на Любині здобутки. Якщо раніше можна було згадувати про впливи Петра Холодного чи Святослава Гординського на твори Люби Яцків, тепер доводиться говорити про впливи Люби на твори молодших художників (наприклад тут варто згадати творчість Іванки Демчук).
Одна з рис, що відрізняє досвідченого майстра сакрального мистецтва від здібного молодого таланту стосується власного переосмислення іконографії. Йдеться не стільки про суб\'єктивне витворення власних композицій, скільки про нове розуміння, нове ставлення до іконографії давньої. Саме в цьому, на мою думку, Любі не має рівних. Вже у своїх ранніх творах вона могла сміливо потрактувати той чи інший давній іконографічний тип. Однак тепер їй вдається витворити композиції, котрі, представляючи нову іконографію, тим не менше виказують її традиційне коріння. Ікони з новою іконографією не полишають відчуття глибокого розуміння підгрунтя: це не плоске маніпулювання стилями, традиціями. У кожному образі видно його продуманість. Досвід майстрині дозволяє їй вільне трактування іконографії, без остраху бути «надто модерним», чи надто індивідуальним.
Здавалося б, такі твори як «Заборонений плід/вигнання з раю», «Адам дає імена тваринам» чи «Святі воїни» пропонують цілком нову іконографію, однак у цих творах можна побачити паралелі до житійних клейм, що зображаються на великих іконах святих. Інше плідне джерело іконографічного розмаїття можна знайти у візантійських та давньоруських мініатюрах рукописів. Художниця у свій спосіб переосмислює цю традицію, витворюючи власну сучасну іконографію.
Лінія рисунку, що характеризує та вибудовує стиль творів Люби Яцків, притаманна усім її творам віддавна. З роками ця лінія лише кріпла, набувала впевненості. Я добре пригадую собі рисунки Люби з часів нашого навчання в коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. Труша. Вже тоді, навіть в академічному рисунку чи живописі, роботи Люби вирізнялися впевненістю і чіткістю пластичної лінії. Це усвідомлення можливостей простих засобів вираження дозволило їй послідовно і переконливо вибудовувати власну творчість.
Маркіян Філевич