Концепція творчості Наталі Русецької проста і у своїй простоті досконала. Її художня мова легка та впевнена, без гучних претензій чи кардинальних заперечень. Вона не намагається вразити епатажем, не ламає форм, не вишукує революційної інтерпретації сакральних тем, чи нового суспільного призначення іконопису, не намагається вразити зовнішнім декором чи яскравими ознаками народного колориту. Але вона повністю заглиблюється у пошук духовно істини, яку інтуїтивно вловлює у простих та тихих проявах буття. Щось подібне до того як пророк Ілля після бурі та землетрусу впізнав правдивого Бога у лагідному подуві вітру.
Художниця знає що говорить і не використовує для доведення своєї думки лишніх зворотів, чи підвищених тонів. Лише точна чітка лінія, лаконічна композиція та легкий чистий колорит у досконалому технічному виконанні, що підтверджують зрілу та впевнену майстерність. У своїй творчості вона ніби відкидає все матеріальне. У її творах не знайдете густого фарбового покриття, яскравих відкритих кольорів чи реалістичних об’ємів, які надавали б відчуття довколишнього світу. Зображені нею постаті мають елітну витонченість та невагомість. Навіть цілком матеріальні речі, такі як хрести на схилах трикутної стилізованої гори, чи хліб і вино на Тайній Вечері виглядають левітуючими. Ця тендітність образів надає їм ще більшої духовної сили, провокує глядача до медитативного настрою молитви. І здається, сама молитва з цими образами буде легшою за повітря і органічною та зрозумілою як дихання.
Творчість Наталі Русецької це пошук правдивої святості, це те, що залишається актуальним завжди, те, що не може набриднути, те чого не можна заперечити. Цієї святості можна не помітити, бо вона не епатує, не шумить, не кричить, але кожному, хто розгледить її вона западає в душу силою простої правди, миру та спокою, що є справді необхідною поживою для душі.
Тетяна Думан