Твори Наталі Русецької вирізняються максимальною простотою форм та вишуканістю кольорової гами. Опрацьовуючи традиційні для християнського мистецтва сюжети, художниці вдається відійти від усталеної іконографії й витворити власну глибоку інтерпретацію кожної окремої теми.
Елементи візантійської іконографії у творах Наталі Русецької наближені до аскетичних знаків. Позбавлені додаткового декору чи деталей, вони постають як абстрактні символи чи первісні архаїчні знаки, що змушують глядача вибудовувати свої власні, нові інтерпретації зображень. В такий спосіб художниця переосмислює традиційну іконографію й перетворює її в нове особисте візуальне середовище.
Для необізнаного з традиційним сакральним мистецтвом глядача, роботи Русецької можуть здатись інтерпретацією абстрактних форм, наближенням до геометричної візуальної мови Малевича або Мондріана. Такий творчий шлях художниці пригадує мистецький розвиток Юрія Новосельського, котрий переніс досвід іконопису у площину абстрактного живопису. Русецька поки що не покидає предметного живопису, однак поступово і впевнено наближається до живопису безпредметного. Таке дослідження крайніх меж предметного сакрального живопису робить її мистецтво таким особливим та неповторним.
Зазвичай такі теми як створення світу та розп\'яття з\'являються у монументальних формах храмових розписів чи ікон. Наталя Русецька переводить ці теми у відносно невеликий формат камерних образів. Зміна розміру може означати також зміну аудиторії, на яку розрахований мистецький твір. У цьому контексті невеликі, майже мініатюрні твори звучать набагато більш індивідуально, ніж величні храмові розписи. Твори Русецької переводять загальновідомі теми на інший, більш особистісний рівень. Тобто, про Божу любов вони не голосять на велелюдних зібраннях, але об\'являють її в тихій інтимній бесіді. Саме тому виставка названа “аґапе” – Божа любов (на відміну від любові людської – “ерос” та “філія”). У грецькому перекладі Святого письма (“Септуаґінті”) це слово з\'являється в описах акту творення. Також євангелісти, описуючи події Тайної вечері, називають її “аґапе”, вказуючи на цю подію як акт любові. Саме це значення вплинуло на використання терміну “аґапе” для означення ранньо-християнського богослужіння.
Називаючи виставку “Аґапе” Наталя вказує на Боже Об\'явлення як цілісний акт любові, котрий художниця наважується представити у власних творах. Об\'єднуючи в межах однієї невеликої виставки твори на тему творення світу та Христових страстей, Русецька показує своє бачення історії спасіння. Виставка творів Наталі Русецької пригадує нам, що митець, наважившись заглибитись у простори сакрального мистецтва, незалежно від власної волі стає також богословом – тим, хто відкриває нам Божу любов на іншому, новому, може навіть цілком несподіваному рівні.
