Малярством, на відміну від іконопису, який на рівні підсвідомості є певною втечею від навколишньої реальності, пошуком абсолюту, так направду, займаюсь доволі рідко. Воно для мене слугує радше засобом розмови. Споглядаючи життя, проблеми людини, її взаємодії з світом та ближніми, Богом викликають у мені масу запитань, відповіді на які знайти вкрай складно (та чи й потрібно?). Лише тоді, коли визріває потреба глибшого діалогу – засоби малярства допомагають мені в цьому.
У проекті було цікаво для мене створити малярський простір, у який можна ввійти і відчути себе його частиною. Пейзаж – умовна назва простору, який твориться з нашою допомогою. Ми можемо його змінювати своїми діями або споглядати збоку. Форма шкіцу (начерку) є визначальною. Адже дозволяє подальше корегування. А яким буде подальший розв’язок, залежить тільки від нас. Не люблю пояснювати чи описувати свої роботи, для мене є важливою інтерпретація та розуміння глядача.
