Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його.
Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама,
Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона,
Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея,
Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії.
Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа,
Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії,
Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії,
Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії,
Йосія – Єхонії і братів його за вавилонського переселення.
А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел,
у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор,
в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд,
в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків,
у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос…
Мт. 1, 1-16
Коли під час недільної літургії перед Різдвом Христовим у кожній церковній громаді священик урочисто зачитує першу главу Євангелія від Матея й сакральний простір Божого храму наповнюється медитативним звучанням архаїчних імен із минулого, - в голові починають снуватися різні думки. З закамарків пам’яті вихоплюються імена друзів та родичів, дідусів і бабусь, далеких предків; недавні події та давні історії… або ж із-за пелени містичного сакруму виринають живі образи нашої віри: ось до Авраама завітали святі гості – він швиденько накриває на стіл; а далі моавитянка Рут після смерті чоловіка приймає релігію свекрухи й, аби заопікуватись нею, переселяється у Вифлеєм; ось Божий Ковчег повертається до міста Давида і він у радості танцює перед ним в одній сорочці; а тут вже Соломон приймає у своєму домі царицю Савську й веде із нею мудрі бесіди; а вже за декілька поколінь, після вавилонського переселення, старенький Маттан веде за руку свого онука Йосифа, а як той виросте – йому присниться дивний сон; а потім буде зростання Ісуса в Єгипті, урочистий В’їзд в Єрусалим та сльози Матері біля померлого тіла Сина… Кожне ім’я відкриває перед уявою нову історію з минулого, а кожна історія оживає в християнських образах, відтворених художниками на стінах будинків та храмів, на сторінках манускриптів та стародруків, на дошках та полотнах, немов на знимках.
Коли ті «знимки» з’явилися у просторі дому? Важко точно сказати. Адже вже в помешканнях перших християн побутували образи, які захищали від злого. Також особливий близький контакт із святими зберігали люди Середньовіччя приносячи із далеких молитовних прощ додому часточки мощей чи вотивні хрестики. Потім зі святкових церковних ярмарків додому неслося вже невеличкі друковані гравюрки із зображеннями улюблених святих покровителів, з яких згодом визріла яскрава краса народних хатніх ікон, мальованих місцевими самоуками-майстрами: тут заквітчані Варвара з Параскевою опікуються жіночими справами, Архангел Михаїл береже домівку, Святий Миколай пильнує дітей, святий Юрій допомагає по господарству, Богородиця з Дитям відкриває Милосердя Двері, Ісус сідає із родиною до вечері. Народження і смерть, шлюб і хрестини, свята й будні відбуваються під пильним оком святих. І навіть не віриться, що історії про Ісуса вже понад 2000 років, Юрій жив в далекій Кападокії, а на Різдво в Вифлеємі ніхто не чекав снігу. Зрештою, в домівках з’являються технічно невибагливі, але наповнені силою Божого Милосердя, олеодруки. Відтак, чи не кожен розпізнає містичні образи палаючого Божого Серця з об’явлень святих Марії Алякок та Люції в мальовничій всюдисущій хатній парі – Найсвятіше Серце Ісуса Христа та Непорочне Серце Діви Марії, замаяні травами, паперовими квітами та блискотливою фольгою із цукерок.
Важко теж сказати, коли Роман Зілінко – син художників Ігоря та Орисі з Тернополя, чоловік Олі, на яку схожі всі його Богородиці, батько Дзвінки та Дарусі, для яких створив свою першу Різдвяну шопку, дослідник історії церкви та українського іконопису, колекціонер народного мистецтва, куратор мистецьких проектів, - почав вивчати українську традицію іконопису не лише з допомогою слова, але й творенням образу. Напевно, тут важливим стало бажання дослівно зрозуміти працю старих майстрів; і конечність оживити пошуки в сучасному сакральному мистецтві цінностями українського народного ікономалярства, незаслужено позбавленого уваги; і потреба вплести в місцеву традицію власні свідомі пошуки балансу між популярною та професійною культурою, нові композиційні задуми та яскраві кольорові акценти… А, може, це все ж таки була внутрішня життєва необхідність, на яку із такою щирою й доброю радістю, - немов побачив давнього друга, відгукується кожен, хто хоч раз вдивився в Ромкові «Бозі».
Марія Цимбаліста