Євген Лисик. ΜΙΝΏΤΑΥΡΟ (у рамках проекту "Великі Майстри")

Автор:

Місце проведення: Галерея сучасного сакрального мистецтва "Iconart"

Дата: 2018-11-06 - 2018-12-09

Міф про Мінотавра входить у цикл критських античних міфів про подвиги Тесея. Мінотавр – міфічна  істота з тулубом людини і головою бика – був народжений Пасіфаєю, дружиною царя Міноса (одного з трьох синів Зевса і Європи), від бика, якого повелитель морів Посейдон послав на острів Крит.

У рамках психоаналізу міф про Мінотавра трактується як символ блукання людини в лабіринтах підсвідомості і її боротьби з власними страхами та комплексами, намаганнями дійти до пізнання себе й власного Всесвіту. Для Фройда лабіринт був символом підсвідомості, над якою людина невладна, а Мінотавр – втілення страхів, інстинктів та прихованих бажань. Тесей – людина, яка намагається розібратись у власних проблемах і почуттях, а ниткою Аріадни є власні сни і видіння, які відкривають частину підсвідомого.

Ідеї лабіринту й Мінотавра стають надзвичайно актуальними в творчості митців ХХ століття, зокрема сюрреалістів. У їхньому трактуванні вони уособлюють протиприродну, надлюдську, ірраціональну та неприборкану силу, яка попри рамки раціональності, мчиться назустріч богам. Разом із тим, митці співвідносили цю силу зі власними стремліннями до абсолюту свободи.

Однак, кардинально іншого звучання ці ідеї набувають у творчості Пабло Пікассо. Художник наділив Мінотавра „людською, аж занадто людською натурою”. Вважається (за Брассаєм), що ця міфічна потвора, напівлюдина-напівбик, здавалася Пікассо спорідненою з биком, в якому бурлять темні сили, коли його заганяють на арену кориди, і, відчуваючи в глибині своєї сутності ті ж темні сили, митець надавав їм гуманістичних рис.

Графічні та малярські цикли Пікассо стали своєрідним джерелом натхнення для Євгена Лисика, зокрема для серії робіт на тему міфології, яка включала в себе й Мінотаврів. Подібно до грецької міфології, де в одній істоті могли єднатись людина та тварина, Лисик об’єднував у єдине ціле чоловіків та звірів, жінок та птахів. Так намагався показати, що в душі найстрашнішої, найтемнішої істоти є людське начало, співчуття та любов. Надзвичайно складні та психологічні образи пронизані прагненням краси попри розуміння власної потворності.

Трактування Мінотавра як вигнанця, як істоти, що не сприймається суспільством, прийшло в результаті переосмислення життя навколо та призвело до ототожнення Мінотавра зі сучасною людиною. Подібно до міфологічного чудовиська, людина XX-ХХІ століття блукає в лабіринті: як зовнішньому, так і внутрішньому. Мінотавр, здавалось-би, з негативного героя трансформується в трагічного. Незважаючи на своє походження, він не належить ні світу богів, ні світу людей, ні світу тварин – приречений на життя в лабіринті, який є для нього одночасно і будинком, і в'язницею. Він то філософ, який розмірковує про будову світу і своє місце в ньому, що розуміє і приймає свою долю, то сильна та справедлива  істота, що допомагає людям, то лірик, який прагне краси та кохання. Та, ким би він не був – розумною подобою людини, що замкнена в анімалістичному тілі, чи все ж твариною, що нездатна впоратись із своєю людською суттю, – Мінотавр залишається чудовиськом, бо таким його роблять люди… залишається нескінченно самотнім.

Остап Лозинський
куратор проекту

 

Євген Лисик
сценограф, майстер монументального живопису, графік

Є автором сценографічного вирішення понад 80 вистав як на сценах України так і за її межами. Декорації Лисика подібні до грандіозних настінних розписів, які вражають своєю майстерністю та глибиною образів.

Художник залишив також спадщину рисунків та малярських робіт, які тематично охоплюють розмаїті аспекти існування людини на землі, драму життя, де відчай і надія постійно змінюють один одного

.

21 вересня 1930 року народився у селі Шнирів коло Бродів на Львівщині

1947-1949 навчався на альфрейному відділі Львівського ремісничого училища.

1954 після армійської служби працював у декораційному цеху Львівського театру опери та балету.

1955 вступив до Львівського поліграфічного інституту на відділення графіки.

1956 перевівся на факультет монументального живопису Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва.

1959 відрахований з інституту за звинуваченням у формалізмі.

1962 після поновлення на навчанні захистив диплом.

1962 перша самостійна робота як сценографа – балет  ,,Балеро” на музику Моріса Равеля.

1967-1978, 1980-1991 головний художник Львівського театру опери та балету.

1971 нагороджений премією імені Тараса Шевченка.

1978-1980 головний художник Мінського театру опери та балету.

1988-1990 не полишаючи роботи у театрі веде курс на кафедрі монументального малярства Львівської академії мистецтв.

4 травня 1991 Євген Лисик помер у Львові.