Хелен Зігель (1924-2009)
Австрійка за походженням, гравюристка Хелен Зігель провела більшу частину свого життя в США. Однак, її естетичні вподобання сформувались завдяки досвіду отриманому в рідному місті Відні. Багато європейських митців її покоління, пройшовши крізь пекельні жорна Другої світової війни та реалії повоєнного часу, залишились озлобленими та відчуженими смертю, руйнуванням, деградацією. Будучи вірною римо-католичкою, Зігель змогла переступити через жахіття минулого – із вірою та співчуттям, прославляючи таїнство віри, радість релігійної спільноти та дивуючись Божим промислам, вона відтворювала власні переживання у найкрихітніших деталях своїх творів: від пуху кульбаби до хвоста пави. Сігель вивчала архітектуру та дизайн в Академії (зараз Університет) прикладного мистецтва у Відні, альма-матері Густава Клімта та Оскара Кокошки, але її пристрасть до графічного мистецтва народилась у міській Альбертіні, одній з найбільших світових збірок гравюр. На початку кар'єри Сігель створювала ілюстрації до дитячого журналу, заснованого бенедиктинським монахом Девідом Стейндл-Растом. Кожна її робота променіла вірою. Деякий час вона навіть розглядала можливість вступити до монастиря в абатстві Ноннберг, відомому через мюзикл “Звук музики”. Проте, як і Марія фон Трапп, Хелен вибрала світський шлях – емігрувала до Канади, де одружилася з Теодором Сігель у 1952 році. Згодом подружжя переїжджає до Філадельфії (штат Пенсільванія), оскільки Теодор отримує посаду реставратора картин у Музеї мистецтв Філадельфії.Хелен виховувала восьмеро дітей, та все ж знаходила час, щоб займатися гравюрою, вирізьблюючи рифлені зображення на дерев'яних панелях, лінолеумі і навіть гіпсових плитах – техніка, яку вона розробила в роки війни, коли деревини було мало. Всі її ілюстрації здобули визнання: від ілюстрацій до Езопових байок та Мами Гуски до турецьких і нігерійських казок.
Для Сігель мистецтво та релігія є спільним пошуком “містичного досвіду”. Вона вірила, що митець має місію пророка “пробуджувати людей від черствості” та висвітлювати буденне життя як “прояв таємничого створення”. Її мистецькі твори наповнені складними природніми образами, та водночас вказують на Новий Рай та Нову Землю. У таких гравюрах як “Mystic Dance” (“Містичний танець”), межі між фізичним та духовним світом поступово щезають, і ми вловлюємо мерехтіння Царства Миру, де діти разом із черепахою, жабою та жуком, ігноруючи закони гравітації, в захопливому танці рухаються в напрямку сонця. Улюблені теми Сігель об’єднуються разом у творі “