Олександр Антонюк: „На дорозі в Еммаус“

Автор: Олександр Антонюк

Місце проведення: м.Львів, вул.Вірменська, 26

Дата: 2011-09-30 - 2011-10-30

Галерея „ICONART“ виставкою „На дорозі в Еммаус“ презентує Львову творчість Олександра Антонюка. У нашому місті це перша персональна виставка непересічного художника з Хмельницького. У живописі Антонюка гармонійно поєдналося індивідуальне розуміння християнської та глибоке усвідомлення юдейської традицій. Відтак тексти Старого завіту перетворюються на образи, з котрих формується розуміння художником вістки християнства.

P9303948.JPG

Живописна манера Олександра Антонюка виразно індивідуальна – ні навчання на факультеті образотворчого мистецтва Прикарпатського університету ім. Стефаника, ані досвід життя у Берліні (де відбулось декілька персональних виставок художника) не вплинули ґрунтовно на творчу мову Антонюка – його живопис - це свідчення особистісного пошуку, в котрому художник залишається сам на сам з дуже непростими темами.

P9303972.JPG

Розвиваючи у своїй творчості теми християнства та юдаїзму, Олександр Антонюк не покликається на ту чи іншу традицію сакрального мистецтва, але намагається витворити власну візуальну мову, котрою „перекладає“ і коментує сакральні тексти. Ці полотна доволі далекі від „візантизму“, „неоґотики“ чи народної ікони.

Живопис Антонюка - це безпосередній досвід читача сакральних текстів, котрий саме з текстів черпає натхнення до витворення власних візуальних образів. Можливо, саме тому в його полотнах так часто трапляються шрифтові композиції – сторінки священних книг світяться крізь зображення. Самотужки вивчаючи іврит, художник переносить цей досвід також у живопис. Така творчість, представивши знані, усталені образи у зовсім іншому світлі, виводить людину з узвичаєного стереотипу думання, дозволяє побачити давно відомі істини у зовсім новому світлі.

P9303969.JPG

Релігійний живопис Антонюка далекий від церковного мистецтва, - тут немає промовистого покликання на традицію, немає доступної для всіх візуальної мови. Натомість тут присутня інтимна розмова про найдорожче. Майже сповідь, незавершена історія власного шляху і власного пошуку. Саме звідси й назва виставки: „На дорозі в Еммаус“ - згадка про євангельську історію, про учнів, що подорожували разом з воскреслим Христом, однак довго не могли впізнати Його.

Маркіян Філевич

Відео з виставки можна оглянути за посиланням:

http://www.facebook.com/pages/Iconart-%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F-%D1%81%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0/129517763768878

Про роботи Олександра Антонюка:

В'ЇЗД В ЄРУСАЛИМ

Одна з ключових робіт на даній виставці. Саме у цій роботі художник представляє Ісуса з Назарету як сповнення месіанського очікування минулих поколінь. Іншими словами – у цій роботі Ісус зображений як помазаник, як месія, як Христос . Тому християнська іконографія сюжету  тут збагачена старозавітними конотаціями – передусім це паралель з Єрусалимським храмом – Христос це новий храм. Храм у роботі представлений не лише схематичним фасадом, але також немов будівельний план з шістьма опорами, а сьомою опорою цього символічного храму-всесвіту стає Христос – та опора, той камінь, “що його відкинули будівничі, він став “наріжним каменем”. (Псалом 118:22)

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

„І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі! І був вечір, і був ранок, день п'ятий.” (Бут 1:20-23)

ПОСТАТІ У ПІТЬМІ

Три фігури, що майже розчиняються у тьмяному просторі, можна трактувати по-різному. Допускаючи різні інтерпретації цієї картини (наприклад ангели, що виводять Лота зі Содому, або ж апостоли, котрі зустрічають Христа на дорозі в Еммаус), сам художник пояснює цей твір як спробу зображення зустрічі Авраама з трьома ангелами: „І він звів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч їм, і вклонився до землі та й промовив: Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свойого раба!“ (Книга Буття 18:2,3)

ВІН ПРИВ'ЯЗУЄ ДО ВИНОГРАДУ СВОГО МОЛОДОГО ОСЛА

Старозавітне пророцтво про Христа, що сповнилось у день в'їзду Господнього в Єрусалим, пояснювало царську гідність Христа передусім як лагідність, миролюбство: „Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, на молодім віслюкові, сині ослиці.” (Пророк Захарія 9:9) Цікаво, що символічне значення осла протягом віків змінилось – сьогодні це знак впертості, або навіть дурості, тоді як в давніх середземноморських культурах осел був знаком мудрості, багатства або навіть Божого провидіння.

ЛЕВ З КОЛІНА ЮДИНОГО

В юдейсько-християнській традиції зображення лева отримують доволі різні інтерпретації. У даному випадку джерелом натхнення для художника стало біблійне благословення Якова своєму четвертому сину: „Юда лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся зі здобичі: прихиливсь він, поклався, як лев й, як левиця, зведе хто його?“(Буття 49:9). Саме з цього біблійного тексту розвивається іконографія лева як символу коліна Юдиного. Пізніше лев стає символом царства Месії.

БАТЬКО ВИСОТИ

 „І не будеш ти надалі зватися Аврамом; але буде тобі ім'я: Авраам; бо Я зроблю тебе батьком багатьох народів.” (Буття 17:5) Аврам, котрий прямує до зустрічі з Богом. Прямує до зміни свого імені і свого життя. Він знає – це час покинути узвичаєний уклад життя й все почати знову. Це відчуття неминучої зміни відображає також текст, що його можна побачити на картині: „І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням”. (Книга Буття 12:1,2) Наростаюче відчуття всюдиприсутності Бога стає майже нестерпним, на картині його символічно представлено у вигляді риби, котра ніколи не заплющує очей. Уся сцена зустрічі з Богом немов би переноситься у морську безодню, втрачає відчутні межі простору та часу.

КОЗЕЛ АЗАЗЕЛЯ

„І візьме він обох тих козлів, та й поставить їх перед Господнім лицем при вході скинії заповіту. І кине Аарон на обох тих козлів жеребки, один жеребок для Господа, і один жеребок для Азазеля. І принесе Аарон козла, що на нього вийшов жеребок для Господа, і вчинить його жертвою за гріх. А козел, що на нього випав жеребок для Азазеля, буде поставлений живим перед Господнє лице, щоб очистити його, і щоб послати його до Азазеля на пустелю.” (Левіт 16:7-10) Згідно з юдейською традицією один з двох приготованих для жертви козлів мав бути відпущений для „демона пустелі”. Пізніше ця жертва символізувала повне очищення і лягла в основу свята Йом Кіппур – день, в котрий остаточно вирішується доля людини на майбутній рік. Тому жертовного козла на картині можна інтерпретувати як символ надії на Боже милосердя – приготована жертва уникає смерті.

ІСУС І САМАРЯНКА

Самарянка представлена тут як українка – таку інтерпретацію євангельського сюжету можна сприймати по-різному: „як національне прочитання священних текстів”, або ж як „спрощення помпезної іконографії, зведення священного до побутового”. Однак, підозрюю, що автор мав дещо інше на увазі, а саме відмінність між Ісусом та жінкою зі Самарії. Близькі між собою, юдеї та самаряни плекали доволі різну культурну, релігійну та національну ідентичність. Зустріч кардинально різних людей представлена як гармонія, котра приводить до розмови про найважливіше...

ЖИТІЄ ПРЕПОДОБНОГО ТРАКТОРА

У даній роботі художник несподівано використовує елементи давньоруської іконографії, зокрема житійні клейма. Мабуть найбільш контроверсійна картина на презентованій виставці. Саме в такий спосіб художник представляє концепцію ідеального християнина – трудар, котрий повністю віддається своїй праці. Це символ боротьби, адже трактор зрушує, змінює землю, а разом з тим - це жертва – адже він ржавіє, старіє, врешті залишається покинутим напризволяще серед зміненої ним землі.

Маркіян Філевич