«Найяскравішим кольоровим акордом майже в кожній гуцульській оселі звучали намальовані на склі олійними фарбами образи. Їх насичені незмішані кольори: білий, чорний, червоний, синій, жовтий, - посилені прозорістю гутного скла і блискучою позліткою, створювали особливо урочисту і святкову атмосферу. Можливо, за переважну в них ясно-червону барву називано їх серед місцевого люду «червоними образами». Тісно розставлені на поличках навпроти дверей, вони складали своєрідні хатні іконостаси з обов’язковим включенням особливо шанованих на Гуцульщині святих: Святого Миколи, Юрія Змієборця, Богородиці Годувальниці, Великомучениці Варвари, їх купували на означення важливих родинних подій, під ними від народження до смерті минало життя господарів».
Віктор Мельник
У другій половині 18 ст. у гірських районах Центрально-Східної Європи народні майстри почали малювати ікони на склі. У 19 ст. це мистецтво досягло розквіту в Богемії, Сілезії, Моравії, Словаччині, Румунії і в нас у Галичині передусім на Гуцульщині.
У збірці Івана Гречка іконам на склі належить головне місце. Це пристрасть колекціонера. І можна зрозуміти чому.
Гуцульські ікони вирізняє особлива палітра, в основі якої яскраве червоне тло. З точки зору стилю – це т.зв. naive art з його спрощеністю, площинністю, безпосередністю і винятковою виразністю образів. В іконографії тут багато західних латинських елементів, крізь які проступає візантійська основа і фантасмагорії фольклору.
В мерехтінні яскравих барв, зірок і квітів ми бачимо Богородицю, яка годує Дитя грудьми або ж простирає мафорій над вірними щоб захистити; і Святого Юрія на коні, який пронизує змія списом, здобуваючи перемогу; св. Варвару з чашею в руці, яка закликає до Причастя; Пророка Іллю на розмальованій колісниці, якою правлять янголи, возносячи наш погляд на Небо; і бідного Лазаря, якому пси лижуть рани на тлі бенкету багача – це нагадування, що страждання в цьому світі є шляхом до спасіння.
Споглядаючи ці образи ми потрапляємо у втрачений світ автентичних гуцульських хат і церков. Завдяки подвижницькій діяльності Івана Гречка частко цього світу була врятована і сьогодні промовляє до нас.
Назар Козак
Пристрасть до «справжнього»
Кажуть, що колекціонером треба народитися. Це твердження, очевидно, буде одним із пояснень феномену Івана Гречка – інженера за освітою, колекціонера-мистецтвознавця за покликанням та практикуючого християнина-українця за світоглядно-громадянською позицією.
В чому особливість цієї виставки, адже збирач дотримується принципу відкритості колекції для громадськості і це не перша влаштована ним експозиція? В атмосфері камерної галереї «Іконарт» ми можемо відчути той дух сакралізації простору, що панує в п. Івана вдома, адже за його ж словами назбирані речі витісняють його з власного помешкання.
Мені цікаво знайти відповідь на запитання – що саме вперше пробудило в колекціонерові розуміння й сприйняття гуцульсько-покутських образів на склі – адже вони не реалістичні, далекі від класичних церковних сюжетів, інколи грубуваті та блікують яскравими кольорами? — Думаю, це вроджене почуття прекраcного а ще інтуїтивно-позитивне cприйняття народної еcтетики. З цим почуттям треба народитиcя, але лише з ним одним неможливо cтворити колекцію: тут маємо віддати п. Івану шану за наполегливість, жертовність і ще щось таке, що притаманне лише збирачам «вищої категорії» - це почуття cвятоcті колекції, яку не проміняєш ні на що, хіба передаcиш у музей. Тому дуже хотілоcь би у швидком у майбутньому побачити ці «червоні образи» у музеї Приватних колекцій, або , принаймні, у музеї Народної ікони на склі…
Оксана Романів-Тріска
Відео з відкриття виставки можна оглянути за посиланням:
http://youtu.be/At7x5b3OAPI
Виставку Червоні образи можна відвідати з 19 січня до 15 лютого у Галереї сучасного сакрального мистецтва ICONART за адресою: м. Львів, вул. Вірменська, 26, з 12 до 19 год. щоденно, крім понеділка.