Любарт Ліщинський
Народився 8 липня 1942р.
Любарт Ліщинський – людина численних обдарувань: художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст...
Закінчив Львівський інститут декоративного та ужиткового мистецтва (зараз Львівська академія мистецтв).
Працюючи в інституті «Укрзахідпроектреставрація» Любарт Ліщинський займався реставрацією та дослідженням архітектурних пам\'яток України (серед його робіт зокрема – ансамбль Бернардинського монастиря, Арсенал, Аптека-музей тощо). Реалізовував свою творчість у малярстві ікон на склі, металевих декоративних свічниках, медальєрстві. Понад двадцять років був актором знаного у Львові Польського народного театру.
З початку 90-х років Любарт Ліщинський мешкав у США де продовжував своє творче життя: брав участь у численних мистецьких вечорах у Нью-Йорку, Філадельфії, Ґантеру як актор, декламатор, журналіст.
Ще в Україні Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Згодом, вже у США, захоплення переросло у цілий творчий напрям – використовуючи матеріали різних часів та країн світу, він творив з них на чужині гуцульські зґарди. І всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, несли у собі для нових власників спогад про Карпати і відгомін давніх поколінь України.
Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського на сьогодні зберігаються у колекціях США, Франції, Австралії та України, а також у 2002 році експонувалися у Національному музеї у Львові на спільній виставці з малярськими роботами його батька Омеляна Ліщинського.
В останні місяці життя повернувся з Нью-Йорку до Львова.
Помер Любарт Ліщинський 17 червня 1998. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Слава Салюк (Ліщинська)
Народилася 20.06.1974р.
Як і її батько Любарт Ліщинський, який був сином львівського художника Омеляна Ліщинського, Слава практично виросла на “мистецький кухні” львівського малярства та архітектури.
Закінчила Львівський технікум легкої промисловості за спеціальністю моделювання одягу.
У 1994 році спільно з однодумцями створила Театр-Студію Сецесія з моделювання одягу та проведення показів (діяв до 1999 р.).
Після того й до тепер Слава Салюк працює у сфері дизайну. За останні роки реалізувала кілька великих і малих проектів, серед яких дизайн інтер’єру навчального корпусу філософсько-богословського факультету УКУ на вул. Хуторівка та колегіум УКУ на вул. Стрийській.
Свої перші нашийники Слава створювала у 1998 році спільно зі своїм батьком. Ще за життя, знаючи свій важкий діагноз, Любарт Ліщинський передавав доньці свої знання, тонкощі мистецтва та принципи компонування нашийників-зґард. По смерті батька Слава продовжила розвивати його ідеї, з часом витворивши вже власний стиль. У своїй творчості Слава й надалі використовує елементи з Індії, Латинської Америки, Афганістану чи Ефіопії, створюючи нашийники, які живо пов’язані з традицією українських жіночих прикрас.
Прикраси, створені Любартом Ліщинським та Славою Салюк, спираються на українські, в першу чергу гуцульські ювелірні традиції, проте їх принада ще і в тому, що практично кожен твір є полікультурним і низки кожного намиста є містком між поколіннями та між Україною і світом.